12 фактів про художника

У 2025 році світ відзначає дві важливі річниці, пов'язані з Казимиром Малевичем: 110 років з дня створення «Чорного квадрата» та 90 років з дня смерті художника. Малевич змінив хід історії мистецтва. Однак, попри його всесвітнє визнання, його ім'я часто асоціюється з російською культурою. Це міф, який не витримує жодного аналізу. Сам Малевич неодноразово заявляв, що він українець. Він заявляв про це в листах, на бланках, навіть під час допитів НКВС.

Тут ми розповідаємо історію митця, якого імперія привласнила, збанкрутувала, але не змогла знищити.

Народився в Києві

Казимир Малевич народився 23 лютого 1879 року в Києві в польсько-українській родині: його батько був поляком, а мати — українкою з Полтавської області. Його предки були шляхетного походження та прожили в Україні кілька століть. За новими даними, він народився в самому серці Києва, на вулиці Жилянській, у будинку своєї тітки Марії Оржейовської.

Родина Малевичів була католицькою, тому маленького Казимира охрестили в церкві Святого Олександра (на розі вулиць Костельної та Трьохсвятительської). Він з дитинства розмовляв українською. Вдома розмовляли польською, а на вулиці — українською. Російської він тоді не знав, і коли вперше почув її підлітком, був щиро здивований цією незнайомою мовою.

Український народ: джерело натхнення

Дитинство Малевич провів у різних регіонах України — Поділлі, Київщині, Чернігові, Харкові. Там він познайомився з народним мистецтвом: селянським розписом, вишивкою, оздобленням печей, традиційними орнаментами сорочок та барвистою естетикою сільського життя. Ця естетика залишилася в його пам'яті та стала основою його авангардного художнього бачення.

«Найближчою аналогією до супрематизму є геометричний розпис подільських будинків, писанки з їхніми астральними знаками, візерунки на спідницях — магічний код стихій (вогню, землі, води)», — писав дослідник Дмитро Горбачов.

Вважається, що Малевич почав малювати в Конотопі та Пархомівці та продав свою першу картину.

Мистецькі початки в Києві

Перші кроки у світі мистецтва Малевич зробив у Києві. Між 1895 і 1896 роками він навчався у Школі малювання Миколи Мурашка на вулиці Велика Володимирська, 47, де навчався у видатного художника Миколи Пимоненка.

Після навчання в Києві Малевич був змушений переїхати до Москви, оскільки на той час в Україні не було художньої академії (перша відкрилася лише в 1917 році).

«Чорний квадрат»

На початку 1910-х років Малевич створив перші ескізи «Чорного квадрата» в селі Вербівка (сьогодні Черкаси). Там він співпрацював з Александрою Екстер, однією з провідних художниць європейського авангарду. Разом вони поєднали супрематизм з народним мистецтвом, оформлюючи подушки та шарфи за його ескізами.

Ці зображення згодом стали фоном для роботи «Перемога над сонцем», у якій вперше з'явився мотив, що згодом став «Чорним квадратом». Малевич завершив картину в 1915 році та представив її на виставці «0.10» у Санкт-Петербурзі. Він вважав квадрат досконалою формою, джерелом усіх форм.

Сьогодні «Чорний квадрат» є однією з найвідоміших картин у світі, поряд із «Моною Лізою».

Супрематизм з українським кодом

Малевич створив новий напрямок у мистецтві: супрематизм. Це форма абстракції, позбавлена об'єктів. Але навіть у цих формах можна побачити українське коріння: у кольорах, геометрії, композиції.

«Наприклад, вишивка виконується маленькими квадратиками, трикутниками та різними кубічними формами. І це, можливо, стало одним із поштовхів для Малевича зрозуміти, що можна малювати так, створюючи ритм за допомогою геометричних фігур, як це робиться у вишивці. Це повторення — трикутник-квадрат, трикутник-квадрат, трикутник-квадрат… І так формується певна композиція, певний ритм», — пояснює Дмитро Джулай, режисер фільму «Малевич: Український квадрат».

Повернення до Києва

Незважаючи на свій успіх, Малевич завжди відчував сильну прихильність до України. У своїх автобіографічних нотатках Казимир Малевич писав:

«…Мене дедалі більше тягнуло до Києва. Київ залишився незабутнім у моїй пам’яті. Будівлі, збудовані з кольорової цегли, горбиста місцевість, Дніпро, далекі обрії, пароплави. Усе його життя дедалі більше впливало на мене. Селянки перетинали Дніпро на маленьких човнах, перевозячи масло, молоко та сметану, наповнюючи береги та вулиці Києва, надаючи місту особливого колориту».

Малевич на деякий час повернувся до України за часів більшовицького режиму. Він викладав у Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). Він також співпрацював із харківським авангардним журналом «Нова генерація».

Протест проти терору

Малевич був одним із небагатьох художників свого часу, хто у своїй творчості торкався однієї з найжахливіших трагедій в історії України та світу: Голодомору 1930-х років. Його графічний малюнок

«Де серп і молот, там смерть і голод».

Це потужний акт протесту проти сталінського терору. Три людські фігури, а замість облич — серп і молот, хрест і труна. Це було не просто мистецтво, а форма опору тому, що відбувалося в Україні під час Голодомору, коли мільйони людей померли від голоду через політику сталінського уряду.

Як писав Дмитро Горбачов:

«Коли більшовики зламали хребет селянству, він почав малювати їх як деформованих ляльок на жовто-синьому фоні (як український прапор)».

Багато його робіт того періоду мають фальшиві дати — навмисно, щоб уникнути репресій. Але навіть це не могло захистити Малевича.

Всесвітнє визнання

У 1927 році Малевич вперше вирушив на Захід — спочатку до Варшави, де відбулася його персональна виставка, а потім до Берліна, де йому виділили спеціальну залу на Великій Берлінській художній виставці того року. Його роботи викликали захоплення та почали вивчатися в художніх академіях.

Тортури та арешти

Початок репресій проти інтелігенції в Україні змусив Малевича повернутися до тодішнього Ленінграда. Його двічі заарештовували, звинувачували в «антирадянській пропаганді» та «шпигунстві» через поїздки до Європи та катували. Кажуть, що під час допитів йому вливали воду в уретру, після чого він тяжко захворів і почав швидко згасати.

Сценарій його власного похорону

Після арештів Малевич майже не малював. Його останньою роботою був ескіз власної труни, виконаний у стилі супрематизму. Він навіть написав сценарій його похорону: труна у формі хреста, а над могилою — вежа з телескопом для «спостереження за Юпітером».

Він помер 15 травня 1935 року в Ленінграді. Його могилу було зруйновано під час Другої світової війни, і лише завдяки зусиллям активістів місце його поховання було відновлено.

Імперське пограбування

Російська пропаганда активно привласнювала ім'я Малевича. Донині його продовжують називати «великим російським художником». Як пише історик мистецтва Анна Лодигіна:

«Це цинізм імперії: привласнити творця, зламати його та знищити, а потім все одно перетворити на свій бренд».

Відновлення історичної справедливості

У 2023 році музей Стеделейк в Амстердамі, де зберігається найбільша у світі колекція робіт Малевича (понад 200), офіційно визнав Малевича українським художником. Згодом до цього акту історичної справедливості долучилися й інші музеї світу.

У 2018 році картина «Супрематична композиція» була продана за 85,8 мільйона доларів, ставши одним із найдорожчих творів мистецтва у світі.

Але справжня цінність спадщини Малевича не в мільйонах. Її цінність полягає в художній революції, в мужності бути вільним і в збереженні його ідентичності навіть у найважчі часи.