«Янковці» співають традиційні, латиноамериканські та українські пісні. Лідер гурту, Янко, має українське походження та розмовляє цією мовою. Його мати родом з Києва, столиці України, а батько — колумбієць.

Інші учасники гурту, Ісамар та Ніколас, є колумбійцями, але вивчають українську мову. Жоден концерт Los Iankovers не обходиться без українських пісень та їхнього способу висловити свою любов до української культури.

Читайте далі: Як українські пісні сприймаються у світі?, Про музику Анд і Карпат, Улюблені українські страви, Про російську пропаганду в Латинській Америці та як культура може їй протистояти.

Янко, це не перший концерт Los Iankovers в Іспанії. Яке іспанське місто тобі найбільше подобається?

Ми вже мали концерти в різних містах Іспанії: Вальядолід, Мадрид, Алькала-де-Енарес, Гранада, Альмерія та Аліканте. Кожне місто має свій унікальний смак та колорит, але найважливіше, найприємніше та найнадихаюче – відчувати силу та любов української діаспори в кожному з них. Для нас також особливо грати концерти в Іспанії, тому що ми – іспаномовний гурт і можемо продовжувати розмовляти нашою мовою, перебуваючи тут; це дуже зручно. Гранада має особливий історичний дух, а Севілья – дуже гарне місто. Аліканте, на жаль, залишився невідкритим через брак часу та дуже щільний графік.

Янко, розкажи трохи про себе. Ти народився в Боготі в колумбійсько-українській родині. Як почалася твоя музична кар'єра, і що надихнуло тебе обрати свій музичний стиль? Чому саме українська музика?

Я народився в музичній родині. Хоча обоє моїх батьків мають інші університетські освіти, вони також вивчали музику, і саме так вони познайомилися. Моя мати на той час уже жила в Колумбії. Музика була для моїх батьків не просто професією; це додаткова рідна мова для мене, бо я вивчив її одночасно з тим, як вчився розмовляти. Що ж до України, то вона невід'ємна частина моєї власної ідентичності, один з найбільших подарунків, які я отримав від матері. Ми також граємо латиноамериканську музику, але українська музика завжди зі мною, особливо зараз.

Янко, ти дуже добре розмовляєш українською, але в численних інтерв'ю згадував, що вивчив її вже дорослим, оскільки твоя мати розмовляє російською. Що тебе на це надихнуло?

Коли мені було близько 19 чи 20 років, я відчув внутрішній поклик принести українську музику до Латинської Америки, як частину моєї власної ідентичності. Я відчув цей поклик одночасно з проєвропейськими протестами на Майдані в столиці України проти гноблення проросійського уряду. Це спонукало мене вивчити мову та пропагувати все українське, що дозволило мені насолоджуватися цим скарбом української нації – її мовою. У Колумбії зокрема та в Латинській Америці загалом є багато корінних мов, якими досі розмовляє частина населення, хоча більшість знає лише іспанську, принесену в епоху іспанського колоніалізму. Українці мають величезний скарб та унікальну можливість розмовляти своєю рідною мовою. Оскільки я також вважаю себе українцем, я не хотів бути осторонь.
Ісамаре, ти родом з Венесуели, але також вільно володієш українською мовою. Розкажи, чому ти вирішив вивчати її та як тобі вдалося досягти такого рівня?

Я вивчаю українську мову, бо це важливо. Мені вона також дуже подобається, і це частина ідентичності країни. Це мій спосіб висловити свою повагу та підтримку, пропагувати українську культуру та її мову. Я також вивчаю її, щоб показати приклад того, як розмовляти нею іноземцям.

Спочатку я почав вивчати її самостійно, переглядаючи відео на YouTube, а потім продовжив зі своєю вчителькою, Надею Васильченко, яка живе в Чилі. Янко також дуже мені допомагає. Я також щодня слухаю українську музику.

Ніколасе, як довго ви вивчаєте українську мову? З якими труднощами ви зіткнулися на цьому шляху?

Я почав вивчати українську мову за допомогою Duolingo, потім на деякий час зупинився, а рік тому знову почав. Найважче для мене — запам'ятати певні слова та відміни.

Як ви сприймаєте українську культуру та музику порівняно з латиноамериканськими?

Багато спільного: теплота, народна музика, схожість інструментів — флейт, сопілок, гармонійні та музичні мелодії. Музика Анд у Латинській Америці має багато спільного з музикою українських Карпат. Як народи Латинської Америки, так і українці дуже теплі, з якостями, які проникають у ваше серце і залишаються в вашій душі.

Що стосується культури та музики, український народ має більше національної свідомості, ніж колумбійський. Це видно в їхніх піснях та в повсякденному житті українців. Звичайно, є над чим працювати, і саме тому ми намагаємося надихати український народ нашою музикою. Це більш єдина нація, ніж Колумбія. Наприклад, у Колумбії, хоча до тебе добре ставляться, якщо ти приїхав з іншої країни, я відчуваю, що українці демонструють це більш щиро, і мені це подобається.

Минулого року ви гастролювали Україною. Яке місто найбільше привернуло вашу увагу?

Усі міста. В Івано-Франківську є Стометрова вулиця (неофіційна назва вулиці Незалежності). Там висять портрети загиблих героїв, які глибоко нас зворушили. Наступного дня після концерту ми принесли квіти, щоб залишити їх на місці. В Ужгороді ми побачили кафе на березі річки та людей, які прогулювалися набережною. У нас не було часу побачити багато іншого, але це виглядало чудово. У Чернівцях панує особлива атмосфера. Ми також відвідали Дрогобич і Трускавець, який вважається туристичним напрямком. У Трускавці можна побачити німецький вплив в архітектурі та інших пам'ятках. Звичайно, Львів дуже вражає своєю архітектурою та історією. Ісамар любить Львів; це її улюблене місто у світі. Я також маю особливу прихильність до Львова.

Яка ваша улюблена українська страва? Чи є щось, чого ви особливо прагнете, коли перебуваєте в Україні?

Моя улюблена страва – вареники з вишнею. Я взагалі люблю всю українську кухню: борщ, київські бургери, гомбівці, банош з беконом та сиром, зрази…

Як іноземці реагують на вашу музику? Чи є у вас якісь цікаві історії про ваші концерти чи виступи на вулицях Європи?

Іноземці реагують позитивно, з цікавістю, навіть у Колумбії. На всіх моїх виступах у Латинській Америці я показую трохи української музики. Я зіткнувся з однією не дуже позитивною річчю: латиноамериканське суспільство дещо більш закрите щодо музики іншою мовою. Це не тому, що вони хочуть чути лише свою власну творчість, а тому, що вони не вітають те, чого не розуміють. Це не суспільство, яке навчилося насолоджуватися звучанням інших мов; воно відчуває потребу розуміти те, що говориться. У Європі ж більше відкритості, частково тому, що ми живемо з сусідами, які розмовляють іншими мовами. У Латинській Америці, яка є дуже великою територією, майже всі розмовляють іспанською. На європейському рівні співіснують різні мови, і я відчуваю, що, особливо в Україні, люди більш відкриті до того, щоб просто насолоджуватися звучанням іспанської, навіть якщо вони її не розуміють.

У Європі загалом реакція дуже позитивна. У нас були цікаві ситуації в Болгарії. Там, попри проросійські настрої, люди часто слухали нас, посміхалися та цікавилися, звідки наша музика. Коли ми казали їм, що це українська музика, вони дуже дивувалися. Це саме одна з наших цілей: створити почуття симпатії до України через її музику. У Болгарії, попри велику кількість населення з проросійською ідеологією, також існує інша точка зору, і нам вдалося знайти болгар, які вже знали деякі українські пісні та навіть співали їх, особливо патріотичні, такі як «Ой у лузі червона калина», «Гей, соколи» та «Рідна мати моя». У наших соціальних мережах є відео, на якому ми співаємо українські пісні з нашим добрим другом Торосом, болгарином вірменського походження. Ми відчуваємо велику підтримку України в Болгарії, Македонії та інших країнах. Були й негативні випадки: вигуки «фашисти» та спроби зірвати виступ, навіть у Швейцарії. Але це винятки.

Чому українська музика може бути цікавою для інших народів?

В Україні є багато дуже жвавих пісень, пісень, які руйнують стереотипи, що існують у Латинській Америці, про холодних та похмурих східних європейців. Ця яскрава музика руйнує міф і показує, що українці люблять свята та танці. Існує величезна історична та етнічна різноманітність, з різними впливами в регіоні Буковини, Карпат, угорців та ромів. У центральній Україні є козацьке натхнення, поп-музика та народна музика. Проблема полягає в тому, що переважна більшість не обізнана з цією музикою, але вона дуже цікава.

З якими міфами про Україну ви зіткнулися перед візитом до країни? Чи правда, що в багатьох країнах Латинської Америки зберігається ідеалістичний образ СРСР та Росії?

Існує багато міфів, більшість з яких походять від російської пропаганди. На жаль, існує міф про неонацизм, багато негативних міфів навколо Бандери, війни та мови. Також існує тенденція ідеалізувати Радянський Союз не лише в країнах Латинської Америки, а й у багатьох європейських країнах, де комуністичні партії набувають популярності, особливо серед молоді. Наприклад, у країнах-сателітах СРСР, таких як Болгарія, Румунія та колишня Югославія, серед старшого населення існує велика ностальгія, як і в країнах, які були частиною самого Радянського Союзу. Важко пережити ці ситуації, але ми намагаємося боротися з ними в наших громадах і руйнувати ці міфи нашою музикою.

На вашу думку, як ми можемо боротися з російською пропагандою за допомогою «м’якої сили»?

Я вважаю, що Україні варто серйозно розглянути посилення своєї стратегії боротьби з пропагандою. Наприклад, створення англомовних фільмів з гарним іспанським дубляжем. Ця стратегія має пролити світло не лише на ситуацію в Україні під час війни після масштабного російського вторгнення, а й викликати співчуття до українців, навіть не зациклюючись на воєнній темі. Просто створювати контент, контент, який може охопити кожного. На жаль, Росія це давно зрозуміла і добре підготувалася до вторгнення. У Латинській Америці є російські телеканали, через які, самі того не усвідомлюючи, люди дивилися документальні фільми про Радянський Союз, які його прославляли, і Другу світову війну, в якій він нібито був головним переможцем. Я думаю, що іноді нам доводиться вчитися навіть у ворога і протидіяти цій пропаганді з українського боку. Це стосується і музики. Зараз у Латинській Америці в моді пострадянський панк. Мистецтво породжує співчуття до країни свого походження, і Україна повинна докласти зусиль у цьому напрямку.

Цього року ваш гурт багато гастролював по всій Канаді. Як вашу музику сприйняла українська діаспора?

Я багато читав про те, наскільки там сильне українське населення, але реальність перевершила мої очікування. Я був вражений, побачивши третє, четверте, п'яте і навіть шосте покоління українців, які вільно розмовляють цією мовою, навіть у її найкласичніших формах. Є великі канадські міста, де проживає понад 151 000 осіб українського походження. Було вражаюче усвідомити, скільки людей там вже стежать за нами та з нетерпінням чекають на наші концерти. Так багато українців, і тих, хто не народився в Україні, але вважає себе українцями.

Ольга Черкай та Анастасія Саржевська